понедельник, 21 августа 2023 г.

Сoda!

 Да, примерно так...

Сообщаю, пока ещё могу набрать коротенький постик.

Ага. Она самая. Макулярная дегенерация. Практически не могу читать и, соответственно: писать.

На симм: прощаюсь.

Бсех благ!



суббота, 29 апреля 2023 г.

Детали...

Не уверен, кстати, что «графоманить» понравится и я буду это продолжать. Посмотрим, однако... Но сначала несколько ремарок.

Прежде всего: почему на русском? Особенно: после недавнего «глубокого реверанса» в адрес «української мови»? Причина очень проста: нет ни одного человека (даже: потенциально), который бы не прочитал это на русском. Но есть десяток друзей, которые не прочитают это на украинском. Я, конечно, не уверен, что это всё вообще кто-либо когда-то прочитает. И не сказать, чтобы это меня сколько-нибудь волновало . Но зачем же заведомо ограничивать круг общения?

Вернувшись после весьма существенного перерыва к этому блогу, решил обновить фотку в профиле (старая в ходе пертурбаций на blogger.com просто исчезла). Обновил. И тут же был озадачен вопросом: а с какого хрена в тёмных очках? Дык... их бин слепой несколько. Возрастная макулярная дегенерация. Образно выражаясь, макула (эдакое жёлтое пятно сетчатки, аналог фотоплёнки в фотоаппарате) несколько «пожёвана». И в цвете и на свету я вижу мир примерно как в кривом зеркале. Как вам, скажем, две головы у одного человека и у каждой по одному глазу? Тогда как остальная часть сетчатки — более менее. То есть, сумеречное зрение (то, что обеспечивается «палочками», вне макулы) полноты впечатления, конечно, не обеспечивает и детали скрывает, но «чудес» поменьше. Так что: не взыщите.

Обновив фото, не был удовлетворён дизайном страницы: фотка была явно не на месте. Пришлось «тряхнуть стариной» и отредактировать макет страницы (ну, кто бы мог подумать, что он скрывается за цепочкой «Тема» → «Налаштувати» → «Редагувати HTML»). Описание профайла (около 320-й строки) изменить не трудно (float: left;  margin: 0 2px 2px 0;), да только он сохраняться отказался: инвалидным признано описание аттрибутов тэга AdSesnse1 (самим же blogger и созданное). Не вдаваясь в детали убрал блок этих аттрибутов (около строки 1450). Ну, развлёкся — что тут скажешь? Сам хотел...




«Графоманим помаленьку...» ©

Именно так это и называется. Генерация текстов, вероятнее всего, никому не нужных и, вполне возможно, никем (включая автора), не читаемых. «Чукча — не читатель. Чукча — писатель.» © 

Однако, для индивидуума «под семьдесят», в одночасье лишённого стараниями придурковатого президента одной соседней страны работы, сбережений и каких бы то ни было перспектив «спокойной старости», простительно, наверное. Ходят же люди к психоаналитику, с удовольствием отдавая пару часов личного времени только затем, чтобы, лёжа на кушетке, поразлагольствовать перед малознакомым человеком «о себе любимом»?

Нет, правда... Чем бесконечно изучать сводки с фронта, анализировать всё более безрадостные перспективы, предаваться ипохондрии или суетиться в стремлении хоть как-то сохранить остатки прежнего жизненного уклада, не лучше ли время от времени предаться занятию, которое когда-то доставляло удовольствие?

Так что: «не охаивайте меня», как сказал когда-то сын одного из моих друзей... 


 


четверг, 27 апреля 2023 г.

Я вас вітаю!

Саме так: українською мовою. Чотирнадцять місяців війни суттєво змінили мовне середовище України і Києва, зокрема. 

Вирішальним фактором небажання використовувати російську і, як слідство, ширшого спілкування українською є війна. «Мова агресора і окупанта» — тавро, якого російській не позбутися ще не один десяток років. А от що найбільше посприяло поширенню української мови...

Перш за все «українська мова як державна є обов'язковою на всій території України у державній сфері, а також в публічних сферах суспільного життя, у тому числі у сфері освіти».  І це суттєво. Закон, що примушує використовувати українську в закладах  торгівлі, освіти і охорони здоров'я таки діє і діє досить ефективно. «Прошу», «дякую», «гарного дня», «навзаєм» практично витіснили російську зі спілкування в супермаркеті і це дуже помітно.

По-друге, це відсутність ворожих ЗМІ в інформаційному просторі. Це не питання мови. Це питання безпеки. Сучасні ЗМІ РФ краще не споживати навіть притомним росіянам. А те, що разом з цими ЗМІ ми практично позбулися і російської мови в інформаційній царині — лише слідство. До речі,  схильні до використання останньої вітчизняні ЗМІ теж були вимушені все більше переходити на українську.

По-третє, своє вагоме слово сказала бюрократія. Ще трохи, і мало хто в Україні скаже, що таке «удостовєрєніє». Посвідчення, угода, правник, свідоцтво, рахунок, квиток... хто згадає відповідні російські терміни, якщо вони більше не уживані?

По-четверте, найкращій,  мабуть, інформаційний продукт  звучить зараз в Києві таки українською. І я справді тішусь, коли чую як гарно і невимушено розмовляють українською зовсім молоді люди.

Тож, почитавши відомості з фронту, послухавши радіо, поспілкувавшись з продавчинею в крамниці... ловиш себе на тому, що думаєш і розмовляєш українською.

Пригадую, з яким здивуванням мої московські колеги сприйняли мою ствердну відповідь на питання чи розмовляю я українською. Виявляється: розмовляю. І пишу. Настільки, що при черговій інсталяції (цього разу: RasPI OS) розкладка «ua» здалася мені цілком достатньою. А якщо знадобиться, то «э», «ы», «ъ» і «ё» я наберу через AltGrey .